Херсон °C


«Нестандартный донецкий» писатель Чупа в Херсоне: «Украина – страна, в которой хочется жить»

15.10.2015 Чт 14:20  


Затишна Кав’ярня на Поштовій, смачна кава та поезія українською: саме такою запам’ятається херсонцям зустріч із відомим українським письменником Олексієм Чупою, який завітав у місто із презентацією свого роману-антиутопії «Акваріум».

Письменник із Макіївки (Донецька область) Олексій Чупа за свої 29 років встиг здобувати освіту на філологічному факультеті, попрацювати на заводі у рідному місті, захопитися польською мовою та перекладами, написати кілька романів та видати збірки поезій, а також потрапити у перелік премії Книга року BBC 2014 року. Через воєнний конфлікт на сході України був змушений покинути рідне місто. І от у прохолодний жовтневий вечір херсонці мали чудову нагоду поспілкуватись із письменником, розпитати про цікаві моменти з нового роману та почути «наосліп обрані» поезії із збірки «КОМА».

 

Про роль мистецтва у час війни, про «шизофренію в університетах» та «вірші-х*їрші» Олексій Чупа розповів в інтерв'ю кореспонденту «Херсонские вести». 

 

«ХВ»: Сьогодні Ви розповіли про своє життя у Макіївці, саме там були зроблені перші поетичні кроки. Тож, що надихало, ставало, так би мовити, джерелом натхнення?


Це моє оточення в усіх смислах та значеннях цього слова: це мої друзі та ті, з ким я працював на заводі. Зіткнення цих двох світів – це було щось неймовірне, це щось типу, коли зіштовхуються різні світи та стається вибух супер нової збірки. З того можна зробити багато неймовірних висновків, можна побачити якість несподівані для себе речі. Саме так сталося зі мною: я одночасно перебував у двох світах. Я, наче кіт, який ходить із одного двора в інший, у нього певно багато вражень від побаченого … так і у мене.
 
«ХВ»: Мистецтво і війна. Чи має мистецтво відбуватись у контексті війни?
 
Звісно, мистецтво має бути. Мистецтво – це безпосередня відповідь на те, що зараз відбувається із нашою реальністю. А те, що наразі відбувається із українською реальністю – це серйозні деформації. І якби митці на це не реагували, то було б дуже дивно.

Суть мистецтва – відповідати чи допомагати знайти відповідь на конфліктні питання. В Україні наразі воно виконує свою пряму роль. Я вважаю, що найближчі п’ять років Україну чекає літературний та музичний вибух.

 
«ХВ»: Питання надто актуальне та надто болюче, але все ж таки: В яку Україну хочеться повертатися? З якої України хочеться тікати?

Для мене основний критерій – це готовність людей брати на себе відповідальність. З країни, у якій люди не хочуть брати на себе відповідальність,  хочеться валити. У країна, де люди розуміють та мають силу брати на себе відповідальність, хочеться жити. Зараз у нас приклад такої країни, у якій хочеться жити. Мені здається, що у людей з’явилася потреба брати на себе відповідальність, адже вони стали усвідомлювати, що господарі власного життя.   
 
Я оптимістично налаштований. Нещодавно мені запропонували залишитись у Польщі, але сказав, що повертаюсь. В Україні такі речі відбуваються … не можна залишатись осторонь.

«ХВ»: Не страхає таке найменування, як «донецький» письменник?

Ну я ж з Донбасу. Чого воно мене має страхати? Я ж нестандартний донецький, розумієш … і це згладжує усі можливі конфлікти. Ніколи не було такого: а, донецький…ну все. Ні, ні фіга … коли я почав писати вірші, то це було своєрідним способом зацікавити українського читача: о є такий чувак у Донецьку, пише українською. Така собі «діковінка», екзотика.

«ХВ»: Звідки така власна творча іронія: це ж ваше визначення вірші-х*їрші, проза-х*йоза?
 
У Донецьку у мене в оточенні були «обєзбашениє» люді, такі-собі «роздолбаї», воно веселились та одержували задоволення від усього. Якось мій товариш побачив картинку із написом «гусі-х*юсі» … нам це дуже сподобалось, почали ржати та, навіть, свої прізвища таким чином відмінювати. Потім з’явилося уже поняття «слова х*йоніми» … от так і римували (ред. – сміється).

А те, що я назвав так (ред. – вірші-х*їрші, проза-х*йоза) свій паблік у соціальній мережі – дійсно самоіронія. Та загалом я ставлюсь до себе достатньо іронічно. У цьому й моя донецька безпосередність … це дає можливість швидко переходити «на коротку ногу» з читачем та оточенням у спілкуванні.   

Але у своїх творах я майже не використовую нецензурну лексику. Із усіх книг, що вийшли, кілька матюків набереться, але там просто такі герої, які не лаятись не могли. Були кілька й у віршах. Але я від того уже відійшов.
 
Колись Жадан говорив, що якщо читач реагує на слово «*уй» у поезії, а не на поезію, то значить ну от такий читач. Але коли я то із матом писав?.. Мені було 22 роки. Це такий своєрідний спосіб епатувати.

«ХВ»: Як Вас про говорять в літературних колах?

Питання до критиків літературних. Але я намагаюсь працювати у різних жанрах та методах. Усі книжки, які вийшли, різні. Намагаюсь шукати свій стиль …  

«ХВ»: Пишуть, що Ви засновник «Донецького слему» … Розкажіть, що це?

Це конкурс на краще читання віршів: збирається група людей, у кожного по три хвилини на виступ … Далі виходить людина, читає вірші у визначені часові межі, а публіка вже оцінює. Хто краще прочитав, той і чемпіон.

Знаю, що центри слему в Україні – це Львів, Київ, Харків, Дніпропетровськ, Тернопіль. У Донецьку ми провели два чи три таких потужні слеми, а потім усе скотилося … У Херсоні такого не було.

«ХВ»: Ви в одному із своїх інтерв’ю вжили визначення «шизофренія в університетах» … Що варто робити, щоб уникнути «шизофренії у школах, університетах, на роботі»?

Необхідно просто працювати над цим: вчити молодь адекватно себе оцінювати, давати їм можливість визначити із тим, чого вони прагнуть та хочуть у житті. Уся ця «шизофренія» виникає з того, що людина отримує освіту, але не розуміє куди вона далі із тим піде. Це вже роздвоєння особистості.
 
«ХВ»: Питання по стандарту: як протидіяти інформаційній війні?

У нас багато енергійних молодих людей, які чогось прагнуть, у яких є цікаві інформаційні проекти. Просто треба зробити так, щоб держава дозволяла їм це робити, бо не завжди ж можна існувати на гранти західних компаній. Держава має сприяти розвитку та існуванню чистого та незалежного інформаційного простору.
 
Але проблема вирішиться невдовзі сама собою … сьогодні молодь все більше черпає інформацію з інтернет простору, а телебачення вже поступово відходить на другий план як інформаційний ресурс. Із таким «…**бнутим» сусідом, як у нас, нам треба реагувати швидко. А кожний рік гальмування, може нам дорого коштувати.
 
«ХВ»: У п’ятницю херсонське студентство планує патріотичну ходу з нагоди 25-річчя Революції на граніті. Що б їм побажали – сучасним студентам?  
 
Я їм хочу побажати, щоб їхнім дітям не довелося виходити на революції.
 
Додамо, що за зустріч із письменником маємо дякувати організаторам Євгенії Вірліч та Марії Мороз.  
Спілкувалась Юлія Соломахіна
    скачать dle 10.5 отдых на озере Яровое

0 комментариев