За інформацією: Суспільне Херсон.
Директор Каховської школи №1 Віктор Пендальчук, 1 травня 2024 року. Суспільне Херсон
Через тиждень до освітнього закладу прийшли знову — вже з новопризначеною директоркою.
Погрози від окупантів та перший полон
Коли директор почав опиратися вимогам окупаційної влади, почув погрози на адресу родини.
"Ми знаємо, що у вас є родина, дружина, донька. Ви хочете їх проміняти на папірці, ноутбуки? Що вам дорожче? Таке вони говорили, і я зрозумів, що в них серйозні наміри. Діватися не було куди, довелося все віддати. Вони забрали абсолютно все, що тільки можна було, з документів. Забрали в мене ключі і сказали: "Іди звідси і не приходь, ти вже тут більше не працюєш", — ділиться чоловік спогадами.
Директор розповідає, спілкуватися з колегами доводилося на вулицях. Ходив на мітинги, придивлявся, що відбувається в місті. 30 квітня 2022 року за ним прийшли росіяни.
"Вранці, десь о десятій годині, приїхали цілою бригадою до мого будинку. Їх було дуже багато. Може, 50 військових, і БТРи, і тигри, і Урали, якісь легкові машини. Купа людей була. І вони забрали мене з будинку, наручники одягли. Трошки потовкли, кинули на підлогу в якомусь бусику і відвезли в Нову Каховку", — згадує Пендальчук.
Директор Каховської школи №1 Віктор Пендальчук, 1 травня 2024 року. Суспільне Херсон
Про умови, в яких військові РФ тримали Віктора та інших полонених
В'язнів росіяни тримали в підвалах колишнього управління поліції. Перший раз Віктор просидів там два тижні. Як йому пояснили — за непокору та за саботаж російській владі. Умови утримання полонених, за його словами, були жахливі.
"Це не не те, щоб назвати по-людськи. Просто до тварин ставляться краще, ніж вони ставилися до людей, які туди потрапляли. Це просто страшні умови, і ті люди, які пройшли через ці випробування, яким це дісталося туди потрапити, вони дійсно пережили страшні речі. Хтось більше, хтось менше. Комусь діставалося дуже погано, тому що це були і тортури, і побиття, і струм, і пакети на голову, і переломи в людей були. Все в купі: і знущання, і фізичні, і моральні. Це те, що ти відчуваєш, коли в камері, яка площею 6-7 м2, по 15-18 людей. Де немає де вночі лягти поспати, а треба сидіти або стояти, або на підлозі лежати. Коли замість туалету відро якесь стоїть. Коли повітря не вистачає, бо це підвальне приміщення, воно замуроване, Це хоч і весна, але все одно вночі прохолодно. Малесенькі віконечка під стелею, і повітря не вистачає на всіх. А випускають на вулицю раз на день або два рази на п'ять хвилин", — розповідає колишній в'язень.
Віктор говорить, харчування в полоні було жахливим. І якби не рідні, яким дивом дізнавалися, де знаходяться заарештовані люди, то було б зовсім погано. Рідні з дому передавали передачі, які "половинили" солдати та колаборанти, які перейшли на бік армії РФ.
Найстрашніше в тій ситуації — це невизначеність і невідомість, говорить він.
"Страшно в тому, що ти не розумієш, а чи є в тебе майбутнє, в яке ти потрапиш. Ловиш себе на думці, що твій кожен день може бути останній просто. Їм заманеться щось — і все. Тебе або вивезуть в ліс і розстріляють, або заб'ють до смерті, або закатують струмом, або просто зроблять інвалідом. Тому це відчуття такого безсилля, люті, такого стану, коли ти намагаєшся себе взяти в руки і думаєш про те, що там залишилися рідні твої, які хвилюються і переживають. І ти не можеш опустити руки, перестати боротися, але весь цей тягар просто тебе давить", — каже Віктор.
Віктор розповідає, був свідком того, як у російських застінках багато людей ламались. Їх умовляли переходити на бік росіян, пропонували гроші або якісь преференції. Когось, каже, під тиском ламали, особливо бізнесменів, у яких забирали зроблені гроші, цінності, матеріальні цінності, автомобілі, бізнес. А активістів знищували морально. Віктор розповідає, його водили на допит, викликали на співпрацю.
"Вони хотіли, щоб я повернувся назад директором, щоб я організував навчання, зібрав вчителів, дітей. Перестав агітувати каховчан проти них, відмовився від своїх принципів. І за це посадили, і намагались якось вмовити і погрозами, і так, і лояльно. По-різному, по-різному. Із тортурами, і без. Коли нічого не добилися, то відпустили. І попередили, що дають час на подумати. Типу того, ми за вами слідкуємо. Якщо будете проявляти якусь українську позицію, чи підбурюватимете людей, то начувайтеся. У вас родина, ми все знаємо. І відпустили," — каже Пендальчук.
Про другий арешт
Другий арешт стався несподівано — 12 вересня Віктора схопили просто на вулиці.
"Тоді навіть не розмовляли. Потім мені вже розповідали, що це все через майбутній референдум. Деякі каховські школи тільки почали працювати на підконтрольній Україні території. І мене забрали, щоб я не надумав організувати процес навчання за українськими програмами, щоб не підбурював людей не ходити на референдум. Подалі від людей в цей період мене й закрили. І там був 21 день. Рівно 21 день тоді я просидів. І тоді вже нічого не вимагали, не розмовляли, нічого — сиди, і все, — говорить Пендальчук.
Він пам'ятає, що поруч із ним були люди, які провели в цих казематах по чотири місяці і навіть по пів року. Їх просто перекидали з однієї локації на іншу. Спочатку утримували в Генічеську, потім в Херсоні, у Новій Каховці, потім у Чаплинці. Полонених кидали туди-сюди показово — як приклад для інших, щоб залякати людей із активною позицією, пояснює Віктор. Його випустили після проведення референдуму.
"Наостанок мене вже викликали на допит, перший раз за три тижні. І знову почалось все те ж саме: ви такий розумний, ви могли би працювати і начальником управління, і вище, і посади різні пропонували. Я кажу: "Я ж вам сказав свою позицію, я не збираюся її змінювати". Нічого для мене не змінилося за цей період часу, незважаючи ні на що. Тоді цей військовий каже: "Зрозуміло, тоді ми вас відпускаємо. Але якщо ви сюди попадете третій раз, то повинні розуміти, що можете вже не вийти. Це була фраза з такою насмішкою. Вони всі ж у масках, ховають свої обличчя. І в мене ледь не зірвалося сказати: "Якщо ти такий , силу за собою відчуваєш, то чого ти ховаєшся? Скажи мені це в лице, зніми свою маску. Ти боїшся просто звичайного вчителя? Тому що за нами правда, того й бояться", — впевнений Віктор.
