За інформацією: Суспільне Херсон.
Мати загиблого військового Ірина Бодик із портретом сина. Суспільне Херсон
Вона — матір трьох дітей: синів Віктора та Олексія і доньки Світлану. Хлопці приєднались до ЗСУ добровольцями. Менший Олексій, служив спецпризначенцем, загинув 27 листопада 2023 року на Запорізькому напрямку біля села Мала Токмачка. Йому було 27 років.
"Вони вийшли на позиції й хлопчина підірвався, на розтяжці підірвався, його поранило. І Едік — побратим Льоші. Хлопці почали його витягувати і їх накрило мінами.То Льоша кинувся прикривати хлопців, щоб вони відступили всі й вже коли мав відходити сам, позаду нього прилетіла міна. Він загинув. 30 секунд, може, він прожив і все", — розповідає Ірина.
Військовий Олексій Бодик. Ірина Бодик
Сина поховали на Хмельниччині. Олексій нагороджений посмертно орденом "За мужність" III ступеня.
"Це нагорода від частини його. Це "Хрест хижака" нагорода. Всі нагороди отримала я. Всі посмертно. Коли йшли в останній раз, то він казав: "Мамо, якщо ми візьмемо цю позицію, то в мене буде медалька". На жаль, вона прийшла тільки посмертно. Дуже боляче отримувати було кожну нагороду. Дуже боляче. Готова була помінятися з Льошкою місцем", — говорить мама загиблого.
Нагороди військовослужбовця Олексія Бодика. Суспільне Херсон
Ірина розповіла, що Олексій не мав дівчини. Мріяв про власне житло, стабільний заробіток, а потім вже, казав, можна одружуватись. І йшов до цієї мети.
У Хмельницькому встановили пам'ятний куб з фотографіями загиблих Олексія та його побратима Едуарда. У музеї частини — експонат. Його зробили з тієї форми, у якій загинув Олексій.
"Це все, що залишилось від Льоші. На жаль, це все, що є. Побратими пишуть завжди, вони завжди на зв'язку. На жаль, дехто з них загинув, але вони справжні воїни. Не просто солдати, а воїни", — говорить Ірина.
Експонат у музеї з портретом військовослужбовця Олексія Бодика. Ірина Бодик
До повномасштабного вторгнення родина жила в районі Гідропарку у Херсоні Родинне помешкання було зруйноване ударом керованої авіаційної бомби.
"Теплий спогад, це коли ми ще всі були разом. Ще діти не виїхали тоді. Було озеро біля хати. І ми з Льошею, зі Світланою ловили рибу. Був приліт, ракета не розірвалася, залетіла в озеро, а ми стоїмо, ловимо рибу, навіть не здригнулися. Перед очима ця картинка. І він каже: "І не страшно", — згадує Ірина.
Олексій Бодик з матір’ю. Ірина Бодик
Жінка говорить, що дуже цінує й любить своїх дітей. Про Олексія тепер згадує з теплом, сумом та біллю.
"Ми з усіма дітьми друзі. Ми могли розмовляти на різні теми. Ми могли обливатися водою влітку з пляшок. Кажу: "Льоша, пий спокійно каву», а він міг стати на руки й пити каву вниз головою. Ну, він такий хлопець дуже веселий був. Коли я приїжджала туди на кладовище до Льоші, і ми зустрічались з побратимами, я там починала жити. Коли вони на позиціях, то завжди тримала з ними зв'язок і тримаю, тому що хочу, щоб всі були живі", — говорить Ірина Бодик.
Загиблий військовослужбовець Олексій Бодик. Ірина Бодик
У допомозі й психологічній підтримці тих, хто постраждав від війни, вона знайшла себе. Це допомогло пережити втрату сина.
"Після загибелі сина мені було дуже важко прийти до тями. Я нібито жила, а нібито просто як тінь ходила. Вже минув понад рік після його загибелі, а я просто існувала. Донька казала: "Мама, йди до психолога". Три сеанси мені вистачило, щоб переосмислити й знайти сенс і почати жити далі", — говорить жінка.
Загиблий військовий Олексій Бодик з матір’ю. Ірина Бодик
На шиї в Ірини — завжди символічний жетон з портретом загиблого сина. Також вона має символічне татуювання.
"Це герб ССО, частина, де Льоша служив. І його позивний. Кожна дитина на цьому тату залишила мені своє слово: Льоша написав "ми", Вітя написав "завжди", а Світлана – "поруч", — розповіла Ірина Бодик.
