Сміливо вів у бої свою групу Третьої штурмової бригади ЗСУ
Вадим народився 17 лютого 2001 року в селі Човниця на Волині.
Із дитинства захоплювався музикою. Закінчив Волинський фаховий коледж культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського.
Навчався у Національній музичній академії України. Грав на тромбоні. Студентом долучався до концертування у музичних колективах, а також підпрацьовував на будівництві.
Із початком повномасштабного російського вторгнення юнак відразу став до лав ТрО. Брав участь у звільненні Київщини в складі 100-ї бригади.
У березні 2023 року перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, де командував підрозділом.
За час служби Вадим був нагороджений почесним нагрудним знаком Командувача Сухопутних військ за особисту хоробрість, а також відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та медаллю «Ветеран війни».
Солдат Вадим Прокопчук загинув 12 лютого 2024 року біля Авдіївки Донецької області: під час бойового завдання та евакуації пораненого побратима отримав смертельні поранення внаслідок мінометного обстрілу.
Військовослужбовиця 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Марина Мірзаєва так відгукнулася про цю болісну втрату: «Вадим Прокопчук "Маестро" — взводний у 3 роті 1 механізованого батальйону 3 ОШБр. Ми познайомилися влітку на Бахмутському напрямку. "Маестро" я запамʼятала одразу. Він був із тих, з ким легко розпочати розмову і вже на другу, третю зустріч щебетати як із давнім знайомим. Добрий і завжди на хвилі позитиву "Маестро" вислуховував мої історичні лекції і допомагав у тренуваннях на полігоні. "Маестро" така людина, з якою достатньо обмінятися поглядом і все стає зрозуміло без слів».
Посестра тішилася, що на відновленні з їхньою ротою їздили у Холодний Яр. «Досі бачу "Маестро" з групою у моментах безтурботної екскурсії. Ми там були такі веселі», — поділилася Марина.
Вона так охарактеризувала 22-річного побратима: «"Маестро" загинув в Авдіївці як Воїн. Будучи взводним, він сміливо вів свою групу у бої. Не боявся. Брав відповідальність на себе. Такі люди, як "Маестро", світило підрозділу. Як боляче, Друже, що твій земний шлях завершився. Навіки в строю, навіки в серці».
Дружина Юлія, з якою побралися у вересні 2022 року, поділилася: «Досі чекаю, коли ти вийдеш з того завдання, подзвониш, як завжди, скажеш, що дуже втомився, хочеш помитися і поїсти, скажеш, що ви знову билися, як тигри, і що ти так сильно пишається своїми хлопцями, а потім швиденько попрощаєшся, бо втомився, і хочеш швидше добратися до ліжка, щоб відпочити, пообіцяєш знову зателефонувати, тільки вже по відео, і розповісти все детально».
Юлія написала книжку про свого чоловіка, в якій зібрала спогади побратимів. Вона розповідає: «Дивлячись на Вадима, я завжди дивувалася, наскільки різносторонньою та багатогранною може бути людина. Він – сталевий воїн, у якого немає ні краплі слабкості чи боягузтва. Він завжди тримав розум холодним і був здатен ухвалювати сміливі рішення. Він – християнин із чіткими цінностями. Він – зранений побратим, якому до сліз болить через втрати, але який показує це лише перед дружиною, інколи рідними. Він – мудрий чоловік, який завжди знає відповідь і знайде пораду, якщо попросиш (хоч і має життєвий досвід тривалістю в недовгі 22 роки). Він у душі – весела дитина. Він – романтик (хоч з виду не скажеш), який вміє красиво показати, що кохає. Він – грізний борець за справедливість. Безкомпромісний до зла. Він – відвертість у критиці та звичайних душевних розмовах. Він зумів об’єднати навколо себе людей із різними характерами, вподобаннями, поглядами та статусами».
Дружина зазначає, що Вадим був вправним музикантом-тромбоністом, який захоплювався своїм інструментом. Поважав дружину, вибудовуючи здорові стосунки окремих особистостей.
«Він – хороший син, який завжди знайде час для розмови з мамою. Він – турбота на відстані тисяч кілометрів. Він – взірець для наслідування. Він – відданість справі та дисципліна. Він – велика й безкорислива любов», – написала Юлія.
У волинському гурті «Давня казка», з яким грав Вадим, написали: «Наш друг, музикант, тромбоніст нашого гурту. Вадим назавжди залишаться з нами, у наших серцях, зокрема і через його вклад у розвиток «Давньої казки». Надзвичайно талановитий, розумний, щирий та вихований. Не зважаючи на молодий вік, він надзвичайно начитаний та освічений. З чіткою громадянською та національно-патріотичною позицією. Навіть, будучи вже в лавах Збройних сил України, Вадим завжди знаходив можливість на репетиційну та концертну діяльність».
Вадим заповідав цінувати час та молодість.
«Ніщо не вічно… Уявіть, як це сумно розуміти те, як багато ти не зробив, маючи безліч можливостей… А потім зрозуміти на який непотріб ти витрачав своє життя… Цінуйте ваш час, бо за нього платять шалену ціну щодня. Думайте про смерть частіше, тоді життя більш насичене і сповнене сенсу, бо ми часто живемо так ніби житимемо вічно …», — казав він.
Із взводним Вадимом Прокопчуком прощалися в день його 23-річчя спочатку у Луцьку, а потім біля рідного будинку у Човниці. Вічний спочинок воїн знайшов на Ківерцівському кладовищі.
У захисника залишилися дружина та батьки.
Вічна слава Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Вадим Прокопчук, Фейсбук-сторінка Yulia Prokopchuk
