Декілька разів повертався у стрій після поранень, загинув також у строю.
Учитель Ужгородського ліцею №15 Василь Габрусь пішов до війська добровільно в лютому 2022-го. Зробив це у 56 років, не чекаючи повісток та відкинувши педагогічну бронь. За три роки війни пройшов пекло Лисичанська й Роботиного, мав кілька поранень, та після відновлення завжди повертався у стрій. Змінював військовий фах із кулеметника на зв’язківця, напрямки та підрозділи, — утім, усюди його запам’ятали як Людину з великої літери, надзвичайно відповідальну, совісну та увічливу.
Як повідомили в Ужгородській міській раді, Василь Габрусь народився 25 березня 1966 року на Львівщині.
Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю «математика». У 1998 році розпочав учителювати в Ужгородському ліцеї №15. Місце роботи не міняв майже три десятки років. Працював на посадах вчителя трудового навчання, математики та фізичного виховання, забезпечував допризовну підготовку юнаків ліцею.
Деталі проявів героїзму та характеру на війні Василя Габруся розкриває письменник Олександр Гаврош у спецпроєкті «Герої Закарпаття». Гаврош описує кілька епізодів з війни за участі Василя Габруся. Розповідає, як 30 листопада 2024 року Василь із напарникам везли обладнання на нову точку в районі Новоданилівки, і їх атакував російський дрон-камікадзе. В останню мить Габрусю вдалося помітити, що дрон летить просто на них, він різко загальмував. Унаслідок цього смертельна «пташка», начинена вибухівкою, влучила не в кабіну, а в капот. Зв’язківці вижили.
«У цій ситуації Василь кинувся рятувати дороге обладнання, витягаючи його з машини і відносячи подалі. І хоча бусик згорів дотла, старлінки були врятовані. У цьому вчинку цілковито проявився характер Василя Габруся, який не міг спостерігати, щоби пропадала людська праця. Після недовгого лікування від контузії, він повернувся у стрій, бо ж людей у частинах страшенно бракує. На той час він уже мав достатньо підстав для набуття статусу обмежено придатного і міг переводитися з передової подалі в тил, але свідомо цього не робив» — пише Гаврош.
Ще один епізод, який свідчить про Василя Габруся як хороброго воїна, – із часу першого року повномасштабної війни. Це весна 2022-го, Луганщина.
«На той час Василь Габрусь долучився до війська як кулеметник 5-го окремого стрілецького батальйону. Там він очолив відділення кулеметників. Після двох місяців навчання батальйон зайняв позиції на Луганщині біля села Тошківка за пів сотні кілометрів від Сіверськодонецька. Одразу потрапили під обстріли. Ворог проривався значно більшими силами. Станкові кулемети ще радянського виробництва були чи не найгрізнішою зброєю стрільців. Під час бою загинув старший лейтенант Михайло Карпа, тіло якого Габрусь із побратимами пробували дістати з-під обстрілів. Але росіяни влаштували підступну засідку, тож кілька спроб так і не увінчалися успіхом. Після поранення командира кулеметниками командував Василь Габрусь. Коли 24 травня 2022 року під натиском ворога наші частини відходили, він прикривав їх зі свого кулемета. А потім ще зумів винести важку зброю на собі, хоча вона важила до вісімдесяти кілограмів. Як свідчить його командир Володимир Ігнатоля, він ще тоді подавав Василя Габруся на нагородження орденом «За мужність». Як зізнається старший лейтенант, врівноваженішої людини на війні він не зустрічав» — пише Олександр Гаврош.
Василь Габрусь загинув під час виконання бойового завдання на фронті 16 січня 2025 року разом із двома побратимами, забезпечуючи зв’язок підрозділу.
Прощалися з Воїном в Ужгороді на площі Народній у січні 25-го. Це був один із найбільш велелюдних похоронів військових у місті за час повномасштабної війни росії проти України. Прийшли сотні людей: колишні учні, колеги, друзі, знайомі та побратими.
«Ужгород сьогодні попрощався із полеглим захисником – старшим сержантом Василем Габрусем. Прекрасний сім'янин – чоловік, батько, дідусь, безвідмовний колега та висококваліфікований педагог. Людина з відкритою душею та золотими руками. Завжди усміхнений, щирий, відкритий, ввічливий, толерантний, відповідальний, надійний…Не тільки приклад для наслідування молоді, але й беззаперечний авторитет серед колег. Це все про Василя Кириловича Габруся», — написали про колегу в Ужгородському ліцеї №15.
Поховали Василя Габруся із військовими почестями на Пагорбі Слави.
У квітні 2025 року в Ужгороді розгорнули флешмоб #підпиши з ініціативою підтримати петицію посмертного присвоєння Василю Габрусю почесного звання «Герой України». Її зареєстрував на сайті Президента України Юрій Зуєв.
«Прошу присвоїти звання Герой України (посмертно), найхоробрішому захиснику нашої Батьківщини, сержанту військової частини А7089 Габрусь Василю Кириловичу. Ми, його родина, а також інші громадяни України, звертаємося до Вас із глибокою повагою та проханням увічнити пам’ять про видатний подвиг Габрусь Василя Кириловича, який віддав своє життя за свободу, незалежність та цілісність нашої держави» — написав Юрій Зуєв.
Він перерахував військові свідчення хоробрості та героїзму Василя Габруся:
«Захищав Лисичанськ, де і отримав перше поранення 25 лютого 2022, після чого повернувся до служби. Виконував бойові завдання в найгарячіших точках фронту, проявляючи небачену мужність, професіоналізм та самовідданість. Своїми діями врятував багато життів, став прикладом безмежної відваги та любові до України. Його вчинки уособлюють найвищі цінності героїзму, гідності та патріотизму, на яких стоїть наша держава. Присвоєння йому звання Героя України (посмертно) стане не лише визнанням його особистого подвигу, а й символом пам’яті про всіх захисників, які віддали життя за Україну», — йдеться в тексті петиції.
Поширюють текст та підтримують флешмоб друзі, рідні, учні Василя Габруся, ветерани, також – лідери громадської думки на Закарпатті, зокрема, посол України в Угорщині, професор з окопу Федір Шандор.
Наразі текст петиції про присвоєння звання «Герой України» сержанту Василю Габрусю підписали вже понад 18 тисяч українців. До кінця збору підписів залишилося менше двадцяти днів – то ж ви також можете долучитися і віддати шану воїну, який віддав життя за те, аби Українська Держава далі могла існувати та боротися за своє існування.
У полеглого залишилася дружина, двоє доньок, троє внуків.
Герою – слава!
Фото – Фейсбук Ужгородської міської ради, Ужгородський ліцей №15, видання «Закарпаття онлайн»
