Служив у зоні ООС десантником, а потім доєднався до бригади «Азов»
Артем ніколи не мріяв про військову кар’єру, втім із 2019 року проходив службу в армії, а потім уклав контракт. Уже у 2021 році знав, що буде повномасштабна війна.
Артем народився 19 вересня 1997 року в Сумах. З дитинства мав різні захоплення, йому було цікаво все спробувати, розуміти — як що влаштовано. Любив природу.
Навчався у Сумській спеціалізованій школі №29, закінчив повний курс театрального відділення. Хлопець брав активну участь у спортивному житті школи, був учасником міських змагань. Займався різними видами боротьби, футболом, волейболом.
Мама Юлія Панченко розповідає, що син додатково навчався навіть у суботні дні, які в школі є вихідними. Його завжди цікавили причинно-наслідкові зв’язки. Учителі й викладачі хвалили хлопця за вміння логічно формулювати думки.
Пані Юлія розповідає Укрінформу: «Коли в Артема з'являлися сумніви: «Я цього не зможу зробити», то я завжди відповідала: «Синку, повір мені: через деякий час сміятимешся з того, що не вірив у свої сили». І крок за кроком хлопець старанно набував нових знань і вмінь.
Коли подорослішав, Артем не раз дякував мамі за виховання і постійну підтримку. Констатував: «Ти завжди намагалася почути, зрозуміти і розібратися в усьому». Пані Юлія згадує: «Просив свою вчительку не викликати через якусь оказію мене в школу не тому, що боявся відповідальності, а щоби «мама не хвилювалася».
З дитинства Артем багато читав, записався одночасно у три бібліотеки.
Самостійно навчився грати на гітарі. Як гітарист і вокаліст із 2015 року був учасником гурту «Living Stream», з яким виступав на багатьох фестивалях: «Рок на селі», «Summer-rock», «Молоді голоси», «День вуличної музики». На благодійних вечорах музиканти збирали кошти для лікування дітей.
Після школи, у 2013-2017 роках, навчався за спеціальністю «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж» у Сумському коледжі харчової промисловості Національного університету харчових технологій (НУХТ). Завжди проявляв лідерські якості, залишався активним і допитливим, долучався до культурних та спортивних заходів і відстоював справедливість.
Після закінчення коледжу Артем на кілька місяців двічі їздив до Польщі, щоб заробити на навчання в університеті. Для себе впевнився, що далі вчитися, працювати і жити хоче тільки в Україні. Коли мама після повномасштабного вторгнення РФ в Україну якось зауважила, що можна ж було залишитися за кордоном, — син відповів: «Мам, ти ж знаєш, що я би повернувся».
Коли у квітні 2019 року ще працював над дипломною роботою, на вулиці йому вручили повістку для проходження строкової військової служби. Мав законне право до захисту не мобілізуватися, до того ж лікував серйозні проблеми з опорно-руховим апаратом. Однак відразу пішов у центр комплектування.
До того із другом домовилися: коли одному вручать повістку – разом ідуть у ЗСУ. Саме тоді був набір у десантно-штурмові війська, тож не хотіли втрачати шанс долучитися саме до ДШВ.
Артем міг відбути строкову службу і демобілізуватися, але підписав трирічний контракт з військовою частиною А0339. У 2020 році воював на Донеччині.
У квітні 2021 року отримав статус учасника бойових дій. Вже тоді Артем розповідав рідним, що війна прийде на територію всієї України і триватиме довго.
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну застало хлопця на військовому полігоні у Житомирській області, у навчальному центрі ДШВ. Про перші години і дні повномасштабної війни потім так ділився з мамою: «Дивлюся навколо – і розумію, що шансів вижити – 0. Але ми вистояли».
Навесні 2023 року Артем пройшов спеціальний відбір – і став частиною «Азову»; перевівся до військової частини 3057 Національної гвардії України.
Захисник із позивним «Діскавері» навіть в умовах повномасштабної війни не припиняв вчитися. У 2022 році Артем став студентом магістратури Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій Національної Академії СБУ. Обрав спеціальність «Національна безпека», спеціалізацію – організація захисту інформації з обмеженим доступом.
На жаль, завершити навчання не встиг. 26-річний молодший сержант Артем Артеменко загинув 29 листопада у Луганської області. Сталося це біля населеного пункту Діброва, в районі Серебрянського лісництва.
Побратими, рідні та знайомі віддали шану полеглому воїну у Свято-Георгіївському храмі в Сумах.
«До нього взагалі ніяких претензій: ні по дисципліні, ні по службі. Він завжди йшов перший, справжній воїн своєї країни. Сміливий, щирий. На завдання ми разом виходили, загинув він від кулі снайпера, як справжній воїн зі зброєю в руках», — сказав командир Артема Віталій Доценко.
«Для Артема була важлива сім'я, підтримка одне одного, — розповідає пані Юлія. — Коли збирались всією родиною, це дуже цінувалось. Ми грали в ігри, ходили в квест-кімнати, відвідували виставки, театр, ходили на каток і в кіно, брали напрокат велосипеди всією родиною, вдома обговорювали фільми та книжки. Зараз ці спогади дуже зігрівають».
Мама дбайливо зберігає синові речі. Реліквією для Артема Артеменка був «Кобзар», який подарувала родина. Із захисником на фронті була книга Бориса Джонсона про британського політика Вінстона Черчилля; а також «Зелене світло» американського актора Меттью Макконагі про уроки життя.
Поховали Артема Артеменка на Алеї Слави Баранівського кладовища.
Воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вічна слава і пам’ять Захисникові!
Фото надані Юлією Панченко
