У дівчини зупинилося серце, коли вона евакуювала поранених на Покровському напрямку
27-річна Анастасія добровільно пішла на війну. Вона так і не дочекалася з полону свого чоловіка Євгенія.
Анастасія народилася 5 травня 1997 року в селі Лихолітки Чернігівської області. Мама Анастасії – Галина Мачача – згадує, що її донька з дитинства була допитливою, любила читати, танцювати, ходила до музичної школи.
— Вона у нас пізно народилася. Ми її, як кажуть, оберігали, бо вона у нас одна квіточка, дуже гарна донечка, блакитноока. Ми з татом її любили… Старалися, щоб вона в нас була найкраща, – розповіла журналістам пані Галина.
За інформацією Козелецької селищної ради, Анастасія закінчила місцеву загальноосвітню школу №3. Вступила до Київського медичного коледжу №3, де вивчилася на медичну сестру.
Дівчина працювала в центральній районній лікарні, пізніше – в клінічній лікарні «Феофанія» державного управління справами України. З початком повномасштабного вторгнення Росії почала займатися волонтерством – допомагала жителям Херсона, Нової Каховки та інших міст.
Із 2023 року Анастасія працювала операційною медичною сестрою в Інституті травматології і ортопедії НАМН України в Києві.
А у лютому 2024 року добровільно пішла служити медикинею в ЗСУ, підписала контракт з 68-ю окремою єгерською бригадою імені Олексія Довбуша. Дівчина отримала позивний «Лаванда».
«Скажу так, мені 27 і я військова!, – писала Анастасія у Фейсбуці. – Коли мені буде 57, я також буду військова! З цією роботою я повʼязую своє життя, я віддаю своє життя цій роботі!».
Вона ділилася, що почувалася на своєму місці серед побратимів.
«Все своє життя я ніколи не жила за правилами суспільства… Я кайфую, що маю більше 80 пацанів біля себе, хто може похвастатись такими успіхами. Авторитет заслужити тяжко, але я стараюсь», – писала дівчина.
Український поет, військовий Павло Вишебаба розповідав, що познайомився з «Лавандою» під Покровськом.
«Памʼятаю, одразу захопився її татуюваннями й нахвалював їх — вони були класні, з гумором. Ми не перетинались по службі за посадами, але в той короткий період нашого знайомства я відчув у неї настрій воїна — лицарській настрій, якщо хочете. Вона була «увімкнута», енергійна, здатна взяти себе в руки та служити і з гумором, і зі звитягою, коли треба», — згадував Павло.
Він зазначив, що дівчина працювала в складних умовах, проте була на своєму місці.
— «Лаванда» не сприймала себе як жертву, а як людину, яка робить те, що потрібно. Робить щось дійсно вартісне, — розповідав Вишебаба.
Чоловік Анастасії Євген також боронив державу на сході. У червні 2022 року він потрапив у полон. Дівчина чекала на нього близько трьох років.
Пані Галина згадує останню розмову з донькою, яка відбулася 20 жовтня: «Вона дуже плакала, бо тоді в неї вбили двох побратимів. Вона пакувала їх в мішки. Кричала і плакала: «Мамо, у нас двоє двохсотих. По нас стріляють!».
Наступного дня мамі зателефонували військові і повідомили, що в Анастасії зупинилося серце, коли вона рятувала поранених. Жінка розповідає, що серце у доньки було хворе. Офіційно дівчина померла від «ускладнення стану здоров’я під час несення військової служби».
26 жовтня 2024 року зі старшою медикинею Анастасією Кравчук попрощалися у Вознесенській церкві селища Козелець. Її поховали на Журавлівському кладовищі села Лихолітки.
Євген Кравчук повернувся з полону на початку 2025 року.
Пані Галина відреагувала на повідомлення про повернення з полону зятя: «Женя, синок, з поверненням тебе вітаємо! Жаль, що наша донечка, Настінька, твоя дружина, не зустріне, не побачить тебе, не привітає, не обійме, не дочекалася тебе…».
Вічна пам’ять і слава Героїні!
Фото: Фейсбук-сторінка Анастасія Кравчук, Фейсбук-сторінка Павло Вишебаба
