Загинув від ворожого дрона напередодні свого 28-річчя, виводячи побратимів з оточення
Олексій Кузнєцов служив військовим священником та психологом у лавах 252-го окремого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України. Його підрозділ перебував на Сумському напрямку. Вночі 24 квітня 2025 року «Капелан» отримав наказ висуватися на позиції, щоб допомогти вивести побратимів із оточення. Священник ніколи не брав на позиції зброї, і цього разу вийшов тільки з антидронною рушницею. Він таки посадив ворожий дрон з вибухівкою– той упав йому під ноги. Побратими несли свого капелана на руках, але до стабпункту живим не довезли… Отець Олексій загинув, врятувавши 11 побратимів, яких йому все ж удалося вивести з оточення.
«Отець Олексій загинув напередодні свого 28-річчя. «Ніхто більше тієї любові не має, як хто душу свою покладає за друзів своїх» (Ін. 15:13). Вічна пам’ять пастирю Христовому, мужньому захиснику, люблячому батькові, синові Української Православної Церкви — протоієрею Олексію Кузнєцову!» — повідомили на сайті Сумської єпархії УПЦ.
Олексій народився 25 квітня 1997 року в Лебедині Сумської області. З дитячих років був прихожанином, а згодом паламарем Свято-Троїцького архієрейського собору в Сумах, щиро полюбив богослужіння і відзначався серйозним ставленням до духовного життя. У 2014 році, після закінчення школи, вступив до Сумської духовної семінарії імені Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана), яку успішно закінчив у 2018 році, отримавши диплом бакалавра за спеціальністю «Православне богослов’я» за першим розрядом. Паралельно здобув світську освіту за спеціальністю «Практична психологія» в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка.
4 грудня 2020 року в Спасо-Преображенському кафедральному соборі був рукопокладений у сан диякона, а вже 19 січня 2021 року — у сан священника. Відтоді ніс пастирське служіння у Хрестовоздвиженському храмі в Сумах. У 2024 році був возведений у сан протоієрея.
Окрім богослужбової діяльності, отець Олексій ніс послух у пресслужбі Сумської єпархії як фотограф і відеооператор. Його ініціативність, тактовність, доброзичливість та відповідальність здобули йому любов і довіру серед духовенства й мирян.
«Мав дар глибокого пастирського співчуття, спокійного характеру, був емоційно зрілим, розсудливим, вмів підтримати слово молитви і надії у найтяжчі моменти. Ці якості стали особливо цінними під час його служби на передовій у якості військового священника та психолога», — розповідають в єпархії.
За ревне служіння отець Олексій був удостоєний низки церковних нагород.
Допис мами Олексія Кузнєцова Таїсії Павленко — волонтерки, яка опікується ветеранами, розійшовся мережею. Його репостять далеко за межами рідної для «Капелана» Сумщини.
«Ти отримав наказ виходити на позиції майже вночі. Зайшов до кімнати, обіймаючи дружину, з любов'ю і сумом подивився на дітей, потім на мене. Я спитала, чого так пізно, а ти відповів: "Я не можу кинути хлопців, треба їх вивести звідти, вони майже в оточенні, треба терміново облаштовувати нові позиції". Я тебе перехрестила і відпустила. Відпустила з легким серцем, навіть не думаючи про щось страшне. Тільки ти так на мене подивився лише мені зрозумілим поглядом, ніби вибачався (ми часто дивилися один на одного, коли слів казати не треба було, ми все розуміли без них), потім сказав те, що казав багато разів: "Я ж не візьму зброю, я не використаю її навіть для власного захисту"», — написала мама.
Вона згадує, що вранці до неї в двері несміливо постукали.
«У мене на руках дрімав Марк, і я відкрила не відразу. Я побачила очі командира, в яких стоять сльози. Він говорити не міг, я тихо задала питання, він тільки кивав. Тоді ще світ не рухнув, він рухнув, коли ми зайшли з твоїм батьком в морг і твоєму батькові, теж військовому, не змогли відмовити відкрити той страшний білий закривавлений пакет. Це була смерть мученика… Далі було як в тумані, мене не брало ні снодійне, ні таблетки від тиску, але треба було вистояти. І ми вистояли. В твій 28 День народження я з твоєю красунею і сонечком, як ти завжди називав свою дружину, пішла вибрати тобі труну і троянди. 28 самих великих і красивих, тобі, моєму сонечку, найкращій дитині, яку я берегла і дуже люблю, на твій останній День народження…».
Олексія ховали за чином православного священника, яким він ніколи не переставав бути, попри офіцерські погони, ділиться мама.
«Ти завжди перш за все думав про те, як подарувати хлопцям добро: відправити на лікування, подати нагородні листи і отримати їх, подати рапорти на виплату пораненим, пригостити домашнім пряником, заспівати різдвяну колядку… Я бачила, як ти спішив все зробити, засижуючись за цією роботою до глибокої ночі, збираючи документи, розбираючи відзняті інтерв'ю, які по суті іноді були сповіддю, маленькою історією героїзму кожного з тих хлопців, ти їх цінував і поважав. Ти завжди все робив на совість, а не міг на совість — то не робив взагалі, й заставити було неможливо.
Тебе ховали із закритим обличчям, бо так ховають священників. Коли хтось просив відкрити, ми чули, як пахне твоє тіло миром. Такий тонкий аромат тепла і благості над холодним тілом у білому облаченні, під яким був одяг воїна. До тебе прийшли всі друзі, вони прощалися, плакали, всю ніч читали над тобою святе Євангеліє, потім йшли служити за тобою і вночі, і зранку службу. «Службочку», як ти завжди казав…».
Пані Таїсія пише, як побачила сина уві сні, заснувши у маленькому приміщенні храму, де хрестять діток: той просив її не плакати, втішав і жартував.
«Це був лише сон, сон, який мені допоміг вистояти, витерпіти. Та що там терпіти по тому, що ти витерпів, моя дитиночка. Мій красивий, розумний, мудрий хлопчик. Нас, віруючих, дійсно рятує одне: нам легше від розуміння того, що у Бога всі живі, і ми знаємо, що ти завжди будеш поруч».
«Не хотіла я ні фотографувати тебе, ні писати про тебе на загал, хотіла зберегти все це просто в серці. Але сьогодні Адріана гірко плакала і казала, що її тато тепер як біла пташка і він її обнімає, довго не могла заснути, тепер не можу заснути і я. Тому я вирішила, що запишу ці спогади, для неї. Листи і щоденники губляться, тут наче поки що надійно. Пройдуть роки, і їй буде важливо знати, ким був її тато, дійсно світла людина, яка нічого не боялася і залишила гідний приклад по собі для своїх діток: нічого не боятися і жити за Законом Божим. Він завжди з посмішкою говорив ці слова: "У нас, у попів, таких заморочок немає, я не можу боятися нічого, навіть смерті"», — написала жінка.
Олексій Кузнєцов також був чудовим відеографом. Останнє відео він встиг зробити перед Великоднем.
Поховали отця Олексія у Сумах на Баранівському кладовищі з почестями, які віддають православним священникам.
У «Капелана», крім батьків, залишилися дружина та двоє дітей.
Царство Небесне і вічний спокій отцю Олексію!
Фото: Фейсбук-сторінка Таїсія Павленко, 241 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ, Спасо-Преображенський кафедральний собор м. Суми
