Лілія Сіра – вимушена переселенка з Херсона. Жінці 87 років. Зараз вона проживає в Одесі — місті, в якому народилась і виросла. У Херсоні прожила 63 роки й тут зустріла початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На долю Лілії випали дві війни та дві окупації. У дитинстві вона бачила нацистів на вулицях Одеси, а у 2022 році — російські війська у Херсоні.
Лілія Сіра два з половиною роки проживає в Одесі. Зараз самотній пенсіонерці допомагає соціальна працівниця та єврейський благодійний фонд «Хесед Хана». Її будинок у Херсоні тричі опинявся під обстрілами російських військових, розповіла Лілія.
«26 грудня 2023 року в моїй квартирі були вибиті всі вікна, повністю пошкоджена система опалення. Я живу на першому поверсі, а квартира на другому, з якої виїхали люди, була розбита. І все, що попадає туди: дощ, сніг — ллється в мою квартиру. А вже 29 грудня 2024 року з усього дому повністю знесло дах. Дім старий і там нема капітальної стіни. З такими пошкодженнями ремонт неможливий», — сказала вона.
На фото Лілія (справа) з мамою, сестрою та братом. Суспільне Херсон
Лілія Сіра народилася в Одесі. Коли почалася Друга Світова війна їй було три роки. Батько Лілії єврей, тож матері доводилось її переховувати.
«Ми залишались з сестрою та мамою. Одного дня мама прийшла з роботи та побачила на дверях випалену жовту зірку. Вона зрозуміла, що це означає. Так помічали оселі, де жили євреї. І мати мене відвезла до своєї тітки. Ми жили у глухому низькому підвалі, лише край вікна був над рівнем землі. Крізь нього я бачила чоботи людей, які проходили повз. Тоді я лякалась, кричала й бігла ховатись. Оцей страх я пам’ятаю», — згадує Лілія.
Лілія Сіра показує фото свого батька. Суспільне Херсон
Другу окупацію, цього разу російську, жінка пережила у Херсоні у 2022 році. На той час вона залишилася сама — її син та чоловік померли. З дому майже не виходила. Продукти та ліки їй приносили волонтери та благодійники. Російську гуманітарну допомогу, говорить, не брала принципово.
«На першому поверсі я залишилась одна, а на другому жила сімейна пара, їм років по 70. Була ще одна жінка, не зовсім здорова, яка тримала великого пса. І коли до воріт підходили «освободітєлі», пес цей бігав по двору і всі, хто до нас приходив, тікали. Коли Херсон звільнили, то це було таке щастя, така радість!» — сказала Лілія Сіра.
Лілія Сіра з родичками на набережній у Херсоні. Суспільне Херсон
Жінка також добре пам’ятає день визволення від нацистської окупації Одеси, хоча відтоді минув 81 рік.
«Коли 10 квітня радянські війська були на підході до Одеси, приїхала жінка, яка іноді возила молоко на продаж. Вона заходила в наш двір і давала два стакани молока на всіх дітей. А їх там було повно. І тут заскочив у двір солдат і крикнув російською мовою. Це я чула і запам’ятала. Вигукнув: «Біжіть, пивзавод замінований!» Мама та сестра схопили мене за руки і в цей момент пролунав страшний вибух. Нас усіх підняло в повітря, якийсь момент ми летіли над землею. Це мені снилось навіть коли я вже була дорослою», — розповіла вона.
Лілія Сіра передивляється сімейні фотоальбоми. Суспільне Херсон
Зараз Лілії важко думати про майбутнє. Каже, навряд чи зможе повернутися до Херсона.
«Я прожила в Одесі 22 роки, а у Херсоні — 63. І вже не знаю, яке з цих міст мені рідне. Коли я дивлюсь у Фейсбуці фотографії пустого проспекту Ушакова, розбиті вулиці, то я плачу від того, що роблять росіяни. Це не вкладається ні в які рамки здорового глузду та людяності», — сказала Лілія Сіра.
Суспільне Херсон А_Степовой
