За інформацією: Суспільне Херсон.
Кондитерка Світлана за улюбленою справою. Суспільне Херсон/Суспільне Херсон
Згодом Світлана повернулася до улюбленої справи. Замовила таргетовану рекламу, надрукувала візитки, напекла трубочок і почала знайомитися з районом. Вийшла з солодощами на вулицю, роздавала їх дітям та батькам у дворі.
"Райдужний масив — це доволі великий, тут багато діток. Але головне, що більшість моїх замовників — це херсонці, які теж переїхали в Одесу. Саме завдяки їм я тут і працюю", — каже жінка.
Хоч вона і розглядає можливість відкриття нової кондитерської, але остаточно не наважується. Причина — це все ще надія на повернення додому.
"Я вже обійшла весь район, але не знайшла місця, де б хотіла відкритися. Та й постійно відсмикує думка, що як тільки прив’яжусь до цього місця, то доведеться залишити. Бо в мене ще є надія повернутися в Херсон", — говорить жінка.
Світлана за освітою кондитерка. Спочатку це була ініціатива мами: після 11 класу вона не знала, куди йти, як і багато її однолітків.
"Але навіть тоді, в училищі, мої викладачі бачили в мені більше, ніж я сама», — зізнається вона.
Спершу працювала на інших, та багато чого не влаштовувало. Почала пекти вдома, паралельно працювала в одному з відомих ресторанів Херсона. З часом кількість домашніх замовлень стала такою, що настав момент вибору: залишитися працювати на когось або наважитися і почати працювати самостійно. Світлана обрала друге і не пожалкувала.
Торт, виготовлений Світланою на замовлення, Херсон. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
"Я обрала працювати на себе. Знайшла приміщення, і вже за півтора місяця відкрила власну кондитерську. Перші три місяці були важкими, але потім з’явився чудовий колектив. Вони працювали, як годинник. Дуже за ними сумую", — згадує Світлана.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, 24 лютого 2022 року, вона, як зазвичай, збиралась на роботу. Зранку їй зателефонувала бариста, з якою жили в одному селі, і, плачучи, говорила, що ракети летять, вибухи. А Світлана їй відповіла, що нічого такого не знає, що у холодильнику залишилися торти й треба їхати. Жінки виїхали, але на півдорозі розвернулися, бо було страшно.
Перший день повномаштабного вторгнення, Херсон. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
До обіду Світлана залишалася вдома, а потім усе ж поїхала до Херсона, бо не могла допустити, щоб продукти пропали.
Солодощі, які виготовлені Світланою на замовлення. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
Торти, солодощі, фрукти з морозильників — усе вона відвезла до лікарні.
Кондитерська Світлани Качур у Херсоні. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
Після цього майже два місяці не працювала. Її село було за 20 км від міста, і яка ситуація у місті Світлана не знала. Лише на Великдень жінка зважилася повернутись до справи. Дала оголошення в Instagram, що пече паски та отримала купу замовлень.
Великодні паски, виготовлені під час окупації Херсону. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
"Я ночувала в кондитерській, бо не хотіла щодня долати шість блокпостів. Потім почала приїжджати раз на тиждень: пекла рулети, трубочки, торти. Люди приходили, забирали, все було "на виніс". Вже у травні ситуація трохи стабілізувалась, і я відкрилась. Люди тягнулись до звичного, рідного", — згадує про роботу під час окупації Херсона.
Навіть ті, хто виїхав, замовляли торти для батьків, що залишилися в місті. Світлана вручну писала записки від дітей і розвозила замовлення. По Херсону розвозити замовлення допомагали таксисти. А за місто, у Білозерку, Томину Балку, Комишани, вже їздила сама.
Смаколики для рідних, які Світлана готувала на замовлення та розвозила по домівках. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
Жінка згадує, що до неї тричі приходили від окупаційної влади з вимогою "перереєструватися". Але вона лише обіцяла й тягнула час. Каже: "Я розуміла: поки не тиснуть і дають працювати, то треба працювати".
За півтора місяця до звільнення міста Херсон залишився без світла, води, тепла. Період був складний. Кондитерська майже не працювала, лише каву варили на генераторі. Приходили люди заряджати телефони, пили гарячий чай з сухофруктів, бо вдома не могли навіть їжу зварити.
Після звільнення міста вона деякий час залишалася, але без електрики працювати не могла. Світлана говорить, що просто сиділа в кондитерській і згасала. Тоді вирішила поїхати до сина в Хмельницький. Але й там накрила депресія.
"Якось зайшла в кафе і зрозуміла: тут чужі очі. Моя кондитерська стоїть, а тут люди працюють. Я вирішила повертатися. За тиждень вирішила питання зі світлом, і перед Новим роком знову почала працювати, ще не у відкритому режимі, але на замовлення. Ми з помічницею годували херсонців і це мене повернуло до життя", — згадує херсонка, яка перетворила улюблену справу на власну кондитерську в прифронтовому місті.
Її син також пройшов окупацію. У вересні виїхав через Крим до Норвегії, але за тиждень повернувся.
"Він сказав: "Мам, пробач, але я не можу там жити". Подався добровольцем. Його не одразу взяли, тому що був в окупації. Перевіряли довго. Але зараз він у ГУР, розвідник, кулеметник. Йому подобається ця робота. І він мене завжди підтримує", — розповідає про сина Світлана.
Син Світлани, пішов служити добровольцем, зараз він у ГУР, розвідник, кулеметник. Суспільне Херсон/Фото надане Світланою Качур
Її переїзд до Одеси родина сприйняла позитивно. Бо в Херсоні було дуже важко, і всі дуже хвилювались за неї.
