За інформацією: Суспільне Херсон.
Тетяна Корістова під час богослужіння. Суспільне Херсон
Тетяна та Віктор у шлюбі 56 років. Попри цілодобові обстріли російських військ, відсутність електрики та води, подружжя продовжує жити у своєму будинку, який побудували разом.
"Ми живемо в постійному страху. Вже думаєш: ну, вдома як буде — так і буде. Все дуже по-різному буває, але часто літають дрони. Як тільки чуємо їх у небі — одразу ховаємось — під дерево, в хату, під навіс або просто біжимо кудись, аби сховатися", — говорить Тетяна.
Парафіяни храму Різдва Пресвятої Богородиці. Суспільне Херсон
Жінка розповіла, що їх будинок пошкоджений російськими обстрілами. Подружжя тримає курей, мають собак та котів. Доглядають за тваринами сусідів, які виїхали до більш безпечних місць.
"Є трохи курей — вони як були, так і залишилися. Ще і яйця несуть, тож трохи допомагають нам виживати. Два коти, дві собаки й кури — оце все наше господарство", — говорить Тетяна.
"Йдеш — а навколо свистить"
У Східному проживає й Тамара Гарбулинська . Жінка також щонеділі відвідує богослужіння. 30 липня 2025 у її оселю влучив російський снаряд.
"Снаряд упав прямо перед моєю хатою. Все розбив, повибивав. Уже два місяці безперервно щось лагоджу. На горищі постелила тент — коли йде дощ, вода тече туди. Потім збираю її й зливаю", — розповідає Тамара.
Пошкоджений російськими атаками будинок у Східному. Фото надала Тамара Гарбулинська
До середмістя жінка добирається пішки.
"Я приходжу, купую щось на ринку — і назад додому. Це п'ять кілометрів туди й п'ять назад. Йдеш — а навколо свистить: там, там і там. А коли дрони — то ще й чуєш їх. Ідеш, а вухо тільки й слухає небо. Артилерія як б’є — двічі потрапляла під обстріл. Тільки перебігаю. Кажу, тільки Бог рятує", — каже Тамара.
"Таке враження, ніби ми ніколи не існували"
Любов Найдишак — з Кіндійки. Зараз жінка переїхала до іншого району, бо щодня треба добиратись на роботу. Чоловік Володимир лишився. Живе у сусідській хаті, власна — знищена атаками військ РФ.
"У нас там усе зруйноване — жити неможливо. Ні газу, нічого взагалі нема. Все лежить. Зустрічаємось, жартуємо: "Ти до мене в гості, чи я до тебе?" Тепер у нас так — по гостях ходимо", — каже Любов.
Зруйнований російськими обстрілами будинок Любов Найдишак. Фото надала Любов Найдишак
Микола Кирпа називає себе корінним жителем Кіндійки. Чоловік каже, що світло зникло ще навесні 2024 року:
"Звикли вже без нього, можна жити. Ліхтарики, сонячні зарядки — якось справляємось. 8 серпня 2024-го зник газ — били по газових мережах. Спочатку ремонтували, а потім так розбили, що вже нічого не можна зробити. Почали користуватись балонами — теж можна було якось жити".
Будинок батьків Миколи Кирпи після обстрілів РФ. Фото надав Микола Кирпа
У липні майно Миколи було знищене внаслідок обстрілів російських військових.
"Все вигоріло — повністю. Нічого не залишилось. Я навіть ще не був на згарищі, але дуже хочеться — хоча б побачити, що лишилось. Все згоріло: ікони, фотографії, альбоми… Таке враження, ніби нас і не було, ніби ми ніколи не існували", — каже чоловік.
"Найбільше хочеться — просто повернутись додому"
Парафіяни церкви Різдва Пресвятої Богородиці збиратись у своєму храмі не можуть. Будівлю пошкодили російські війська і з 2024 року вона не функціонує. Проте богослужіння тривають, їх проводять в іншому місці, говорить настоятель Валентин Гороховський.
"І попри все — ми збираємось. Щонеділі приходить багато людей, хоча нас залишилось зовсім мало. Багато хто виїхав — до рідних, знайомих, по інших містах і країнах. Частина ще мешкає тут — невелика, але дуже стійка. Я, як священник, тільки й можу — благословляю їх, обіймаю при зустрічі й благословляю навздогін", — каже священник.
Настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці Валентин Гороховський, Херсон, 16 жовтня 2025 року. Суспільне Херсон
"Це наша громада. Коли приходиш сюди, трохи поспілкуєшся з людьми — і стає легше. Дізнаєшся новини: хто де, що як. І справді — набагато легше на душі. Все можна було б пережити. Але найбільше хочеться — просто повернутись додому", — говорить Микола Кирпа.
