За інформацією: Суспільне Херсон.
Допомога, яку видають у хабі «Спілки фізичної культури та спорту Херсону та області», 22 січня 2024 року. Фото: Суспільне Херсон
Волонтерська команда почала працювати з першого дня повномасштабного вторгнення, розповідає голова профспілки працівників фізичної культури та спорту Ірина Дерев'янко.
"Коли ми зрозуміли, що людям треба допомагати, що хлопцям треба допомагати, вже везли в лікарню медикаменти та інше. Потім людям не було що їсти — коли можна було, машинами привозили підтримку. Ми й курей роздавали, й овочі. Хто нам чим допомагав — все роздавали. Також ми почали готувати гарячі обіди: спочатку десь 200 порцій, потім дійшло у нас до 400 порцій", — каже жінка.
До волонтерів під час окупації приєднувались місцеві жителі, розповіла Людмила.
Волонтерка у хабі «Спілки фізичної культури та спорту Херсону та області», 22 січня 2024 року. Фото: Суспільне Херсон
"Коли звільнили нас, ми так і продовжуємо тут працювати, допомагати людям — хліб роздавати, продовольчі пакети збирати. Коли затопило, те саме робили — приготували ковдри, постільну білизну та рушники людям", — говорить Людмила.
Офіційний статус гуманітарного центру організація отримала після звільнення Херсона, говорить голова профспілки Ірина Дерев'янко.
"Зараз ми мешканцям видаємо продуктові та гігієнічні пакети. Допомагаємо армії всім, що можемо дістати у співпраці — постільне, ковдри, одежу вживану та невживану, ліки. Також хліб роздаємо. Допомагаємо лікарням та медичним працівникам", — розповіла вона.
Гуманітарна допомога від хабу «Спілки фізичної культури та спорту Херсону та області», 22 січня 2024 року. Фото: Суспільне Херсон
15-річна Діана Ільченко — наймолодша волонтерка центру.
"Я тоді була в восьмому класі, тепер уже на першому курсі. Зараз я працюю з документацією, мені дають бланки з документами людей, і мені треба їх вносити в базу. Є база на всі хаби. Мені подобається, коли якась бабуся підійде попросить щось — ти їй даси, і вона така весела стає", — каже дівчина.
Артем і Анатолій теж працюють у центрі. Вони фасують пакети, розвантажують машини з гуманітарною допомогою.
"Ми робимо те, що можемо зробити. Тому що без цього, нічого не буде просуватися, перемоги не буде. Частіше за все робимо щось рутинне, як би дивно це не звучало. Завантажити чи розвантажити щось, наприклад хліб розвантажуємо. Завжди якась робота з людьми та спілкування", — говорять волонтери.
Єлизавета Костенко свою волонтерську діяльність не припиняє з першого дня повномасштабного вторгнення.
"Якби воно мені так до серця не лежало, я б, напевне, 28 лютого вже б закинула все. Бо це дуже важко, графік ненормований, можуть і вночі подзвонити, можуть і о шостій ранку подзвонити, та сказати, що немає кави та треба їхати терміново", — говорить Єлизавета.
