Десятирічний херсонець Андрій Спиця мріє стати рятувальником. Його батько — військовослужбовець ЗСУ загинув в автокатастрофі. Хлопець займається боксом та грає у місцевій футбольній команді «Кристал». Ми дізнались, як живе родина у прифронтовому місті та які кроки робить Андрій для здійснення своєї мрії.
Коли Андрій Спиця пішов до школи, то провчився там лише два-три місяці. Спочатку навчання у класах призупинили через COVID, а потім почалась війна.
«Однокласників дуже мало. Багато повиїжджали за кордон, в інші міста. Не вистачає того, щоб побігати по коридорах, їдальні. Багато чого», — поділився хлопець.
З чотирьох років він займався боротьбою. У гурток його привів батько. Ще пів року Андрій паралельно ходив на секцію з плавання. Спорт у житті родини був завжди. На згадку про часи, проведені з батьком, хлопець зберігає шайбу.
«На «Льодовій арені» у 2021 році ми з татом і братом пішли на хокей. Ми доволі низько сиділи й до нас на трибуну вибили шайбу. Я сиджу та думаю, що з цим робити? Може, назад закинути? А тато каже: «Та забирай, забирай швидше». І чотири роки вона вже зі мною», — згадує Андрій.
Андрій Спиця тренується з м’ячем. Суспільне Херсон
Після початку повномасштабного вторгнення, чотири з половиною місяці родина жила в окупованому Херсоні. Потім мати з двома синами виїхала до Запоріжжя. Батько був військовослужбовцем, тому лишався у місті до звільнення правобережжя. Зараз родина живе у Херсоні разом із кішкою Люсею та собакою Монею.
«Люська у нас «десантниця». Вона двічі падала з восьмого поверху. Один раз на 8 березня зробила мені такий «подарунок». А Моню ми взяли з вулиці. Бо коли загинув мій чоловік, я пообіцяла хлопцям, що у нас обов’язково буде пес. Спочатку ми його шукали, а потім трішечки стихли. Кажу: «Наш собака знайде нас сам.» І так воно й сталось», — сказала мама Андрія Юлія Спиця.
Юлія Спиця. Суспільне Херсон
Жінка народилась у Харкові, а 20 років тому переїхала у Херсон. Каже, дім для неї має дуже велике значення.
«Для мене дім — це там, де серце. Тут народилися мої сини і я вважаю, що не можу покинути це місто, як би не було страшно, як би не було важко. Мені потрібен Херсон, а ми потрібні Херсону також», — вважає вона.
Мама та син гуляють з собакою. Суспільне Херсон
Андрій не припиняв займатись футболом – у Запоріжжі грав у клубі «Металург», а після повернення до Херсона – у «Кристалі». Також він відвідує секцію з боксу. Говорить, це потрібно для здійснення його мрії.
«Дуже хочу бути ДСНСником. Тому що вони рятують людей, як і військові. У мене є друг Ваня. Його вітчим Артур працює в ДСНС. Я дуже багато на місцях «прильотів» бачив рятувальників, які розбирали завали. Для цього дуже багато треба займатись спортом, фізична підготовка потрібна», — сказав хлопець.
Андрій Спиця. Суспільне Херсон
У Андрія безліч мрій, каже Юлія. І ця, пов’язана з майбутньою професією, їй подобається.
«Не тому, що це зараз модно, бо є такі професії, які зараз мають попит: психологи, парамедики, волонтери. Взагалі хочеться, щоб дитина виросла людиною в першу чергу. А ця професія дасть йому змогу розкрити всі свої гарні якості», — пояснила жінка.
Суспільне Херсон
А_Степовой
