За інформацією: Суспільне Херсон.
Херсонка Марія Олексієнко, лютий 2024 року. Фото: Суспільне Херсон
Кілька разів на тиждень жінка їздить до селища Кіндійка: годує безпритульних тварин, доглядає за будинком онуки, яка разом із родиною виїхала з окупованого Херсона навесні 2022 року.
"Вони мене просили потім: "Давай виїжджай!". Моя Олена плакала: “Бабуля, поїхали!” Кажу: “Ні, я нікуди не поїду, я буду допомагати чим можу”. Я сказала, я нікуди не поїду, тому що вони розбомбили дім онуки: вікна повибивали, двері заклинило, від цього вибуху стеля попадала. Я хочу допомогти, чим можу, ходжу, боюся, бо все навкруги літає. Вулиця та, якби ви бачили, яка вона гарна вулиця була, а зараз одні скелети стоять домів. Нема нічого цілого", — каже пенсіонерка.
Жінка розповідає, у перші дні повномасштабного вторгнення внаслідок російського обстрілу загинула сусідка її онуки.
"Вона лікувала тварин, і після обстрілу ця жіночка потрапила під завали. У неї хлопчик лишився 12 років. Він три доби її діставав звідти сам. Туди ніхто не міг ні дійти, ні доїхати. І дитина діставала свою маму. Загиблій було 38 років", — розповіла херсонка.
Марія Олексієнко має зошит, у який занотовує свої спогади, поезії онука-воїна. Є там і її вірші. Херсон, говорить жінка, не залишить, адже це її Батьківщина.
"Тривожну валізу не буду збирати. Я тут народилась. Не хочу тікати.
В тривожну валізу не можна вмістити все, що дороге і без чого не жити.
Як рідних могили з собою забрати? Дорогу до храму і стежку до хати?
Забрати криницю в саду? Ну, що ж я можу у валізі вмістити?
Щось дуже багато прийдеться лишити. А Батьківщину я можу забрати?
Простіше лишитись і все захищати", — прочитала вірша Марія Олексієнко.
